#ТиЯк: Як зберегти емоційний зв’язок на відстані
Війна – це випробовування не тільки для захисників, а й для їхніх родин. Чи не найболісніше розлуку з татом або мамою, які стали до лав українського війська, переживають діти.
Як військовослужбовцям спілкуватися зі своїми дітьми, щоб зберегти емоційний зв’язок? Як підшукувати правильні слова, якщо ви на відстані?
Ділиться порадами Світлана Ройз, дитяча психологиня та письменниця.
Ми маємо враховувати, що дитяче сприйняття світу егоцентричне, персоналізоване. Дитина переконана, що все, що відбувається навколо – це через неї, для неї і стосується її безпосередньо.
Коли мій чоловік на початку повномасштабної війни став у ряди Сил ТрО, наша донька плакала: «Навіщо ти йдеш, якщо у тебе є я?», «А якщо ти не зможеш прийти до мене на шкільне свято?». Незалежно від віку дитини, батькам слід повторювати, що вони були би поруч щохвилини. Якби лише була змога. Дитина має розуміти, що вона для них найважливіша. Поясніть, що ви там, бо мусите захистити її та всіх інших дітей. Ви робите зараз роботу, яку вважаєте необхідною, гідною та чесною.
Спробуйте озвучити те, що відчуває дитина, щоб «нормалізувати» її емоції. Ви можете сказати: «Зараз тобі напевно буває складно, страшно, тривожно? Але ж ти пам'ятаєш, що можеш усе мені розповісти?..». І якщо дитина розповідає вам про свої почуття, в жодному разі не знецінюйте їх, кажучи «Та це ж нічого страшного» або «Чого тут переживати?».
Уникаючи подробиць, намагайтеся відповідати на всі дитячі запитання. Якщо чогось розповісти неможливо, кажіть, що це «секретна інформація». Враховуйте, що дитяча цікавість часом може бути нетактовною, а питання навіть болісними. Ставтесь до цього з розумінням.
За можливості робіть щось разом: можна співати, грати в онлайн гру, читати по черзі, дивитись короткі мультфільми.
Створюйте свої особливі привітання, які були би тільки вашими та свої власні таємні паролі. Придумайте жест, який буде означати початок та закінчення спілкування. Вигадайте один одному прізвиська.
Просіть дитину кожного дня (або так часто, як це можливо) нотувати все важливе, що відбулось. Можна також просити записувати відео.
Покажіть дитині, щось цікаве зі свого побуту: котика чи песика, який живе з вами, річ, яку ви власноруч змайстрували, іграшку, яку взяли з дому на згадку.
Передайте дитині, що від себе: наприклад, шеврон або браслет.
Не забувайте, що зараз для дитини ви – експерт зі стресостійкості. Розповідайте як вам вдається подолати страх, роздратування чи тривогу. Порадьте дихальні вправи, які, можливо, самі практикуєте. Дітям важливо знати, що ви також переживаєте багато емоцій.
За можливості підтримуйте зв`язок не лише через інтернет. Надсилайте поштою додому листи, листівки або які-небудь саморобки. Запропонуйте також дитині щось надіслати вам.
Наприкінці розмови, якщо дитина засмучена, обов'язково її підтримайте («Я також сумую», «Мені також з тобою важко прощатися»). При цьому намагайтесь зосередити її увагу на майбутньому («А що ти робитимеш після нашої розмови?»). Допоможіть дитині сформувати плани і скажіть коли вийдете на зв'язок знову.
Пам'ятайте, що дітям будь-якого віку важко витримати невизначеність. У них ще не вироблене відчуття часу, тому «тиждень» і «місяць» для них – однаково довгий термін. Колись щось обіцяєте, використовуйте інші часові орієнтири: «завтра», «після уроків», «ти поспиш дві ночі, і я зателефоную».
Дитина може запитати про те, що таке війна і чому вона розпочалася. Продумайте заздалегідь свої відповіді і найголовніше – свої реакції. Діти орієнтуються не стільки на те, ЩО ми кажемо, скільки ЯК ми це кажемо. Дітям вистачить загальних фраз про вашу боротьбу з ворогом. Розповідей (якщо це прийнятно) про вашу зброю, про побут або відпочинок.
(Ілюстративне фото з відкритих джерел)
